A A A K K K
для людей із порушенням зору
Солотвинська селищна рада
Тячівського району, Закарпатської області

Солотвино

Солотвино (старі назви-Слатіна, Акнаслатіна, Мараморишське Солотвино) розташоване між гірськими хребтами Солова на північному заході і Магурою на півночі і північному сході ,південні околиці селища омиває річка Тиса –притока Дунаю ,яка розділяє нашу країну і Румунію.

Територія, де розташоване сучасне селище Солотвино, була заселена з давніх давен. Перші спогади відносяться до часів загарбницького нашестя римлян в IV столітті до нашої ери. Неподалік від Солотвина знайдені останки давніх солекопалень і римські монети в них.

Перша письмова згадка про Солотвино відноситься до 1360 року, коли почали видобувати сіль. Сіль тоді добували примітивним способом - копались східчасті ями глибиною 20 метрів. Пізніше почали копати конусоподібні ями, так звані “чортові ями“ глибиною до 140-150 метрів. Солекопи спускались в них по мотузкових драбинах, а сіль піднімали в великих сітках, сплетених з мотузків, воду-в мішках ,виготовлених із шкіри буйволів. Цей спосіб добування солі існував на протязі всього середньовіччя.

Політично і географічно протягом століть Солотвино належало до Мараморошського воєводства ,а після 1404 року – комітету Мараморош (центр–м.Сігет). На цей час для видобутку, зберігання та охорони солі були запрошені з Саксонії німецькі сакси, які побудували багато укріплених міст і селищ, як от: Сігет, Довге Поле, Тячів, Хуст.

Так на території Солотвино появилися слатіна –вікнаа ,де жили і трудилися німецькі спеціалісти і “люди короля“, тобто асимільовані румуни,русини і угорці.

Велике значення в житті цього регіону мав період окупації татаро-монголами у 1242 році і ,особливо, період послаблення їхнього ханства. Багато місцевих жителів приймали участь в придбанні нових територій на сході від Карпат (сучасна Буковина і Молдова ), звідкіля ще в половині Х1У ст.татари вимушені були відходити до Криму. Є також відомості про багаточисельну міграцію на цих землях мараморошських волохів. Першим був місцевий воєвода Драгош, а пізніше інший волошський князь Богдан ,який і створив у 1359 році Молдавську державу, яка вже не визнала право Угорського короля на ці землі і вигнала звідтіля проугорські клани драгощей. Повернувшись  назад в Мараморош вони отримали бувші маєтки,а також і Солотвино.

Пізніше селище належало різним феодалам, але видобуток солі завжди був у руках представників королівського двору для відправки цього
 цінного продукту в інші регіони існував спеціальний шлях, на якому були розміщені цілі гарнізони королівських військ.

Загалом  австрійський період приніс краю розруху – штрафи і страхи. Але видобутку солі приділялась велика увага. Розпочалося будівництво глибоких шахт яких на території Австрійської імперії було вже немало. Так в останній чверті ХVIII ст. появилися у Солотвино перші підземні шахти.У 1778 році - шахта “Крістіна”,через 4 роки - “Адальберт“, згодом “Міклош”, ”Йосиф”, ”Людвиг “,”Франц“. В період нападу Наполеона на Австрію у Солотвино діяло уже кілька копалень.

Напередодні першої світової війни у Солотвино появилися різні політичні партії, декотрі на національній основі. У 1911 році було організовано перший масовий страйк робітників Солотвино. Наприкінці першої Світової війни у селищі діяли одна амбулаторія та дві початкові школи (румунська і угорська ), де працювали 4 вчителя. Діяли греко-католицька церква для румунів та римо-католицька – для угорців, словаків.

Зчервня 1919 рокудочервня 1920 року Солотвино належало Румунії, але відразу ж після Сен-Жерменського мирного договору відійшло, як і все Закарпаття, до Чехословаччини. ”Чехословацький період“ існував до кінця 1938 року. Загалом Солотвино у цей час дуже змінилося. Чехословаки багато будували,у тому числі і заклади, не пов”язані з шахтами. Дали рівність людям різних національностей. Значну частину жителів селища становили євреї,які мирно співіснували з румунами та угорцями.Також чехословаки побудували гарну школу, лікарню, центральний водопровід, жилий квартал.

Після розпаду Чехословаччини Закарпаття отримало автономію, а у 1939 році було повернуто Угорщині, у тому числі і Солотвино. На зміну чехословацьким прагматикам прийшли угорські реваншисти та націоналісти. У Солотвино з”явилася військова комендатура. Звичайно, румунам і українцям було нелегко, але найстрашніше чекало євреїв-їх просто знищували.

18 жовтня 1944 року у Солотвино ввійшли війська 4-го Українського фронту. Багато закарпатців вступили у Червону Армію.

Після війни відбулася націоналізація.Була націоналізована і солекопальня. У 1945 році відкрилася середня школа з українською мовою навчання і дві семирічки-для румунів та угорців (пізніше вони теж стали середніми ). У 1946 році відкрито першу музичну школу, директором якої став заслужений працівник культури України Михайло Мокану. 21 жовтня 1968 року у складі Солотвинської міської лікарні відкрилася алергологічна секція,яка стала початком майбутніх медичних закладів селища. У 1974 році у селищі відкрився музей соляних копалень, де можна побачити все, що пов”язано з видобутком солі протягом багатьох століть, знаряддя праці, світильники,одяг шахтарів , старі фотографії ,карти і багато інших документів різних часів.

У Солотвино є ще одна “родзинка“- солені озера, на які щороку влітку приїжджають тисячі людей з усіх куточків України та зарубіжжя. Перше з озер появилося кілька десятків років тому на місці шахти Кунікунда, яка відпрацювала свій ресурс ще у минулому столітті. З часом площа водойм на місці просідання грунтів збільшувалась і нині сягає майже 10 га.

Сьогодні у Солотвино діють три дитячих садочки, де виховання проводиться на чотирьох мовах.Є три середні школи- з румунською,угорською  та українською мовами викладання,школа-інтернат для дітей – сиріт та малозабезпечених.

Взаємовідносини між жителями селища різних національностей можуть бути еталоном. Вони живуть дружно, мирно і разом будують майбутнє своїх дітей, рідного краю,Батьківщини.

 

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень