A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Солотвинська селищна рада
Тячівського району, Закарпатської області

Нижня Ашпа

Ни́жня А́пша (румунською — Apșa de Jos, до 2004 року — Діброва — село в Солотвинській селищній громаді Тячівського району Закарпатської області України. Населення — румуни (97,69 %), українці становлять лише 1,59 %.

Через село тече річка Апшиця, у яку впадає права притока Глибокий Потік. У селі струмок Тетішулуй впадає у річку Глибокий Потік. На північний схід від села розташована пам'ятка природи — Скелі з ієрогліфами на схилі г. Бешикура.

На віддалі 200 метрів на схід від південно-східної околиці села, на західному схилі тераси (висота 60 — 80 метрів) — мустьєрське місцезнаходження. В 1926 році на західному схилі гори Бачихура, в урочищі Дюлохаза знайдено бронзовий скарб з 35 речей епохи пізньої бронзи.

Перша згадка у 1387 році під назвою Alsówapsa.

За свідченням історичних джерел XIV століття, валаський воєвода Йоді Дрогуш на отриманій від угорського короля Людовіка землі в 1390 році заснував Апшу. Село не раз згадується в документах XIV—XV століть.

Церква св. Миколи Чудотворця. 1604, XVIII ст.

У 1751 р. згадують лише одну церкву (з гарною вежею, гарними образами прикрашену, з двома дзвонами), отже, верхня церква св. Василія тоді ще не була збудована. Нижню церкву спорудили у 1604 р. (за іншими даними — в 1561 р.) і перероблено в першій половині 18 ст.

Церква чудово вирішена у пропорціях — храм гордо увінчує вершину пагорба, злітаючи догори високим шпилем. Споруда менша за готичні церкви сусідньої Хустщини. Складається з двох дубових зрубів, з яких тригранний вівтар з маленьким арковим віконцем є найдавнішою частиною.

Такі ж архаїчні віконця є на бічних стінах бабинця і нави. Всі три об'єми вкриті спільним двосхилим дахом. Центральний і східний зруби перекриті коробовими склепіннями, над бабинцем — плоске перекриття. Біля церкви стоїть одноярусна каркасна, квадратна у плані дерев'яна дзвіниця під восьмисхилим шатром. Церква довго стояла закритою і була перетворена на недіючий музей народного побуту. Реставрацію проведено в 1969 р. Нині церкву повернуто греко-католицькій громаді.

Місцевий парох Симон Поп був засуджений 1948 р. на 25 р. каторги. У 1956 р. повернувся з таборів.

Церква св. Василя Великого. XVIII ст.

Верхня церква не згадана у списку за 1751 p., але значиться у списку за 1801 р. Отже, збудували її у другій половині XVIII ст., можливо, в 1776 р. Найдавніше зображення церкви з 1920 р. залишив чеський дослідник Підкарпатської Русі Флоріан Заплетал. Можливо, в 19 ст. до бабинця прибудовано ще одне приміщення (в інтер'єрі добре видно, що це прибудова) з метою збільшення внутрішнього простору.

Таким чином корпус церкви значно подовжився, а башта з високим шпилем опинилася посередині даху. Вхід влаштували через прибудову. До ґанку, утвореного чотирма стовпами з поперечинами, вели дерев'яні сходи з поручнями.

Від часів Ф. Заплетала церква зазнала багато змін. Замість готичного шпилю башту увінчує чотирисхиле бляшане шатро. У 1928 р. всі дахи вкрили етернітом. Пізніше башту й опасання вкрили бляхою. Дерев'яні східці замінено бетонними. Стіни зрубів пофарбовано в коричневий колір. Усередині церкву оббито картоном і пофарбовано.

Ікони нові й нецікаві. Біля церкви стоїть одноярусна каркасна дерев'яна дзвіниця і кілька великих дерев'яних хрестів. Церква належала православній громаді, але та перейшла в новозбудований храм і доля дерев'яної пам'ятки — дуже непевна.

Церква св. Петра і Павла 1997.

Нову церкву — першу муровану церкву в селі, збудували від 1992 по 1997 р. Проект видовжиної базилічної споруди підготував Нуцу Філіп, який також очолив будівельні роботи.

Ске́лі з ієро́гліфами, схі́дні схи́ли г. Бужо́ра — геологічна пам'ятка природи місцевого значення. Інша назва гори ― Бешикура. Також станом на 2011 рік пам'ятка в охоронному зобов'язанні фігурує з назвою «Скелі з ієрогліфами на схилі г. Бешикура».

Площа 0,7 га. Статус надано згідно з рішенням облради 18.11.1969 року № 414, ріш. ОВК 23.10.1984 року № 253. Перебуває у віданні ДП «Великобичківське ЛМГ» (Лужанське лісництво, кв. 37).

Статус надано з метою збереження скельного масиву на східному схилі гори Бужора (Бешикура). Скелі складені з відкладів міоценової епохи з шарами пісковиків, аргілітів та алевролітів. На поверхні скель є численні хвилеподібні знаки, що нагадують ієрогліфи.

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь